Кожна людина є індивідуальністю, проте якщо дивитися вище, то всі ми представники складної системи соціуму. А менталітет певної етнографічної групи генетично зумовлено образом життя пращурів, перебігом історичних подій, традиціями, культурою, релігією тощо. Вивченням психології народів займається окрема наука — етнопсихологія. Тому коли ми говоримо про будь-яку націю в цілому, то ми можемо сміливо скласти певний психологічний портрет обох статей будь-якої нації. Народ — це носій колективного розуму, характеру, темпераменту, волі тощо.
Сьогодні мова буде йти про росіян та аналіз їхнього менталітету на основі історичних даних та наукових досліджень. Більшу частину сучасної росії займали такі народи як Мурми, Чудь, Мещери, Мари, Меря, Ведси, Мордовці, тобто угро-фіни. Слов’янський Новгородський елемент з південної частини росії пішов і мало зберігся. Він розчинився, адже неможливо було протистояти іншим видам генів, що не були характерними для слов’янського типу поведінки.
Чотири основні критерії, якими дослідники користуються при дослідженні ментальності різних народів: погляд на суспільне життя, погляд на релігію, ставлення до природи, ставлення до жінки. І от по фольклору як раз і легко прослідкувати наскільки українці та росіяни далекі один від одного.
Протягом століть українцям нав‘язували міт про «спільну колиску трьох братніх народів», за яким росія була «старшим братом» (до речі, це частина шовіністичної ідеології ще за часів Петра І, псевдонаукове обґрунтування якої спирається на недоведені гіпотези М. Погодіна, О. Соболевського, а згодом і О. Шахматова). Основна мета «спільної коляски» та її продукту «русского мира» — перейняти на себе державну та культурну спадщину часів Русі (тут навіть фігурує і вкрадена назва держави — слово «росія» походить від грецької назви Русі з центром у Києві ще за часів Візантії).
Українці — із покон віків вели осілий спосіб життя, у той час, як росіяни були кочівниками. Ментальність та стиль мислення закорінені в образі життя пращурів. Коли кочівник звик кочувати, то в нього немає постійних цінностей та демократії (як наслідок — народжується авторитаризм). Перетворення хаосу у порядок, безладу в лад — типові заняття хліборобства. У кочівника — стаціонарності немає, адже навіщо працювати над підпорядкуванням простору, якщо він тимчасовий.
Образи життя відображаються в усній народній творчості (пісні, казки, традиції, головні заняття). На росії ми можемо спостерігати великий цикл розбійницьких пісень, зокрема жорстоких романсів (навіть у сучасній творчості нікуди не подівся шансон). Оскільки українці — хлібороби, то у нас все зав‘язано на землі та влаштуванні оселі. Наприклад, наші зимові колядки возвеличують господаря, бажають йому гарного врожаю, тобто створюється образ ідеальних господарства й господаря. У той час як російські колядки містять у собі часом жорстокі вимоги до подарунків. В Україні Свят вечір — це символ єдності різних поколінь, це дещо магічні ритуали, від яких залежить наступний рік. До речі, щедрівки — це унікальний жанр, якого немає більше ніякий народ. Навесні ми співали гаївки та веснянки, а потім обжинки та все це про врожай. А у кочовому способі життя немає нічого свого, все спільне і всім можна користуватися.
В Україні ставлення до жінки — це її ідеалізування, чоловік і жінка мають рівні права (приклад: укр. – одружитися з нею (рівні); рос. – жениться на ней (як на певній речі). Ставлення до жінки в росії — це ставлення, як до предмета інтер‘єру, який виконує свої обов‘язки, тобто ставлення прагматичне. У час як в Україні воно етико-естетичне. Прикладом можна навести наші веснянки, які розпочинає найвродливіша дівчина або обжинки, де несе обжинковий вінок та, яка найкраще працювала. Тобто таким чином підкреслюються особисті досягнення та індивідуалізм. А в росії починала обрядові пісні та, у якої найбагатший батько. «Бьет – значит любит» — споконвічно російський погляд на відносини між чоловіком та жінкою. Або ось показовий приклад: весілля в Україні розпочиналося благословенною піснею від батьків, а в росії спочатку били поклони за царів та їхню родину, а головна причина (весілля) для чого зібралася громада відходила на другий план. Наші весілля були наповнені співом, урочистістю у першу чергу до молодят та інтелектуальними жартами. На відміну від грубого та жорсткого російського гумору, наш є більш дотепнішим. Далі молода сім‘я прагнула збудувати собі новий дім, у той час, як в росії проживало по 3-4 покоління в одному домі. Було також розповсюджене таке явище як снохачество (коли батько живе із дружиною свого сина поки той на заробітках), що свідчить про вплив азійської культури.
Також ментальність нації закладається в людині від самого народження. І тут пропонуємо розглянути популярні казки. В українських казках головний герой задля отримання певної нагороди мусить працювати, бути кмітливим та зробити добрий вчинок. В росії — Ємеля лежить на печі та пасивно чекає на диво, тобто винагорода отримується без зусиль та аргументованого вчинку. У наших казках демонічні істоти герой перемагає завдяки прикметам свого розуму такі як сміливість, мудрість, кмітливість тощо. Такі герої моделюють поведінку нації. У росії ж немає активної поведінки персонажа, натомість є сподівання на сили царя тощо.
Українське суспільне життя складалось із громад — сума індивідуальностей, кожен член не втрачає себе. А російське «все одним миром мазаны» — це про розчинення в «мире», індивідуальності немає, а є тільки абстрактна маса. Тобто в росії сама людина та її досягнення — це ніщо, головне — її статус у суспільстві.
В Україні Гетьману могли не поклонятися та заперечувати. У той час як в росії вищою нагородою була «шуба с царского/барского плеча», тобто ношений одяг. Європеїзм — це про шанування людини та її свободи, це гуманізм (тут і «Кодекс Руської Правди» Ярослава Мудрого, де не було смертної кари). А азійський тип – це деспотичний характер правління.
На середину ХХ століття налічувалось близько 20 тисяч українських народних пісень із мелодіями. Бо українці мали потребу у творчості, адже треба було кудись виливати свої переживання, думки та мрії, цілі. А росіянам це було менш потрібно, бо вони у своїй державі, у той час, як українців намагалися розчинити та придушити.
Хочеться навести з цього приводу цитату Миколи Костомарова: «Українські народні пісні розповідають про реальний стан речей, реальну історію, якою не приємною вона не була б, а російські — прикрашену та перекручену». Тому що український етнос свідчить про те, що люди безпосередньо беруть участь у створенні історії. А росіяни абсолютно переробляли всі історичні події, у них немає активної участі в історичному бутті свого етносу і відповідно немає потреби його правдиво відтворювати. Росіяни утворилися як улус Золотої Орди та час від часу до них приїжджали «наглядальники», які збирали данину, тому і потрібно було їм догоджати.
Для порівняння також хочеться навести відоме полотно Іллі Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султану», що стало певним символом козацького духу. Художник, подорожуючи Україною та особисто спілкуючись із нащадками запорожців, перебував під враженням від волелюбного духу тамтешніх жителів: «Чортовий народ! Ніхто на Світі не відчував так глибоко свободи, рівності та братерства. На все життя Запоріжжя залишилося вільним, нічому не підкорилося!».