Продовжуючи нашу рубрику «Записки з фронту» про невигадані історії наших захисників, про які неможливо мовчати, хочемо познайомити вас із військовим на позивний «Поп». Котрий розповів нам про свій перший бій та відчуття під час нього.
«Сам я із Закарпаття, працював будівельником. Пішов на службу на початку березня 22 року по повістці. Приблизно за місяць пройшов підготовку.
Вже 24 квітня ми були на позиціях у Луганській області. Спочатку пів ночі йшли, потім пів ночі копали окопи й через день вступили у перший бій. Москалі не знали, що ми там знаходимося, то ми їх розбили швидко та чітко. Буквально за п‘ять хвилин весь десант із 67 росіян вже лежав.
Насправді для мене перший бій був незрозумілим, якось страху не було. А ось вже через декілька днів, коли відбувся другий бій, я вже відчував певний страх. Бо прийшло усвідомлення, куди я потрапив і що на мене чекає. Втім, згодом стає вже не так страшно, бо звикаєш. До того ж перед кожним виходом нас питають, хто готовий йти. Насильно нікого не змушують, бо якщо людина не готова йти у бій, то, відповідно, на неї на полі й покластися не можна буде.
Також якось було, що ми добу пішки до села йшли. Потім нас підвезли, але протягом п’яти кілометрів траса прострілювалася з систем залпового вогню. Втім, нам пощастило проїхати без влучань.
Взагалі, то москалі все методично бомблять. У них така тактика була — спочатку знищують все артилерією або реактивними системами залпового вогню «Град», а потім заходять у населених пункт і розстрілюють всіх».